Минає сорок днів від дня передчасної смерті відомого в краї, Україні, за її межами людини енциклопедичних знань, яскравої особистості, одного із найкращих дослідників історії міста Житомира та краю – Георгія Павловича Мокрицького. Громадяни сумують з приводу важкої втрати людини, яка була окрасою міста, жила містом, життєдіяльність, якої спрямована була для зміцнення авторитету і слави міста.
28 січня йому виповнилося б 70. Хвороба обірвала життя члена Національної спілки архітекторів України, голови обласної організації Українського товариства охорони памя’ток історії та культури, Заслуженого журналіста України, кавалера відзнаки обласної ради «Честь і слава Житомирщини», кавалера відзнаки міської ради «За заслуги перед містом І та ІІ ступенів», співзасновника філії Малої Академії Наук у місті Житомирі, почесного президента Малої Академії Краєзнавців, головного редактора-директора краєзнавчого видавництва «Волинь», письменника, перу якого належать понад 60 книг і монографій, фотохудожника, видавця.
Пригадую першу зустріч з майстром, організовану для учнів ЗОШ 21, у 1983 році. З яким захопленням слухали учні розповіді відомого краєзнавця про видатних постатей, що народились та проживали на вулиці, на якій розташована школа! З цікавих розповідей в уяві поставали події Другої світової війни, коли офіцер армії-визволительки Європи від нацизму, Леонід Волинський, житомирянин, за власною ініціативою провів дослідження по врятуванню і повернення до Золотого фонду світового мистецтва шедеврів Дрезденської картинної галереї, яку нацисти намагались знищити, аби не залишити переможцям.
Георгій Павлович опікувався обдарованою молоддю, шанобливо ставився до пошукової дослідницької діяльності учнів, абітурієнтів, студентів, надавав необхідні матеріали із власного архіву, зустрічався з молоддю у власному офісі – невеликому за розмірами, але такому теплому, затишному, привітно – гостинному кабінеті, де пахло історією, на полицях від підлоги до стелі – рідкісні книги, інші історичні джерела, де панував чарівно піднесений дух історії. Тактовний, уважний підхід до талановитої молоді, не забарився високим врожаєм на ниві молодіжного руху на кращу пошукову науково – дослідницьку учнівську роботу на Другому міському конкурсі МАН. Душею конкурсу був Георгій Павлович Мокрицький. Конкурс відбувся 19 травня 1995 року в приміщенні ЖДУ ім. І.Франка. Змагання оцінювало поважне журі у складі: голова журі – доктор історичних наук Ярмошик І. І., заступник голови журі – кандидат історичних наук Натикач П.І., члени журі – кандидат історичних наук Лутай М. Є., голова громадської організації «Товариство дослідників Волині» – Мокрицький Г.П., провідний спеціаліст Житомирського обласного державного архіву – Кондратюк Р.Ю., голова Дитячого фонду – Діденко В. М. 25 учасників конкурсу показали глибокі знання з історії України та історії рідного краю, отримали нагороди та цінні подарунки. Цей Конкурс був важливий у розвитку дитячої організації, оскільки дав старт появі філій МАН у вузах, ліцеях, гімназіях, коледжах, Центрах дитячої творчості. Локомотивом цього руху був Георгій Павлович, який своїми працями та краєзнавчими розвідками, спонукав, надихав, заохочував дослідницьку діяльність усіх бажаючих. Цілком закономірно, що у розвитку руху з питань дослідження історії та краєзнавства постала МАК – Мала Академія Краєзнавства у 2013 році, за сприяння відомого краєзнавця.
На зібраннях педагогічної громадськості Георгій1 Павлович завжди був бажаним гостем, щедро ділився своєю спадщиною, знайомив з новітніми дослідженнями іноземних науковців, оскільки громадською організацією «Товариством дослідників Волині», яка виникла у 1900 році і була відновлена у 2000 році за його ініціативи, були налагоджені тісні наукові,ділові стосунки з «Німецьким товариством дослідників Волині». Пам’ятною була зустріч з молодим німецьким дослідником Бенедиктом Праксенталером, автором дослідження «Німці на Волині», присвяченому землеробам, працею яких перетворено наш край, в область високої агротехнічної культури, розкриті причини і наслідки появи німців-колоністів на Житомирщині, їх життя, побут, культура, розвиток аграрних відносин. Вчителі історії міста використовували цікаві краєзнавчі новинки на уроках «Рідний край», який читається в школах області в 7-11 класах, цінні краєзнавчі матеріали використовувались при написані творчих проектів, конкурсних робіт.
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної історико-краєзнавчої конференції нараховують сотні випусків їх проведення в різних регіонах України за різною тематикою, але об’єднує їх високий рівень науковості, практичного значення та історичної значимості. Організація і проведення їх вимагали неабияких організаторських здібностей, зусиль. Наразі це безцінне джерело історичних знань. Недостатньо буде сказати, що душею, організатором проведення краєзнавчих конференцій був Георгій Павлович, це був один із найважливіших напрямків його життєдіяльності, це його творіння, яким він жив, бачив закономірності розвитку історичного краєзнавства, знав особливості кожного регіону, писав про історичні постаті їх заслуги і значення в розвитку історичного процесу. Ідеям поширення історичних знань, популяризації історичного краєзнавства присвятив він все своє життя, вважав це своїм громадянським обов’язком.
З повагою ставився Георгій Павлович до представників національних меншин краю. Для нього в багатонаціональній державі українці народ єдиної держави, але різного національного чи етнічного походження. Його талант, толерантність, хист загально відомі. До нього звертались представники далекого і ближнього зарубіжжя, кого доля скерувала в далекі світи, з проханням допомогти віднайти, відновити спаплюжені, викреслені ще за життя імена. Всім, хто потребував його допомоги, він допомагав, проводячи багато часу в архівах різних міст. В роботі з архівними матеріалами розширювалась палітра його пошуків із небуття прозирали і повертались забуті імена, утверджувалась істина, встановлювались меморіальні дошки.
Традиційною стала участь учнівської та студентської молоді у Всеукраїнській експедиції «Моя Батьківщина – Україна». Минулого 2021 року учасницею цієї експедиції була учениця 9 класу Черемошнянської ЗОШ І-ІІ ступенів Ревнюк Тетяна, яка за роботу «Родина Арндтів в історико-культурному просторі нашого краю» отримала диплом ІІІ ступеню. Тетяна висловлює співчуття рідним і близьким з приводу передчасної кончини Георгія Павловича і посмертно поділяє з ним перемогу, бо вважає, що матеріали з архіву Георгія Мокрицького забезпечили їй успіх і перемогу,. Завдяки цим матеріалам, а саме фотодокументам, листам, постає образ Кароліни Юліанівни Арндт – юної, світлої, красивої, особистості, яка стала хрещеною мамою маленькому Святославу Ріхтеру, і яка не поривала зв’язків з похресником до останніх днів свого життя. Хрещення відбулося у Житомирі у Свято Михайлівській церкві.
Кароліна Юліанівна Арндт народилася у родині німця-лютеранина, купця ІІ гільдії Самуеля Арндта, який у 1899 році придбав у власність хутір Черемошне, а його сини Юліус. Карл, Йоганн були прогресивними поміщиками. Родина була великою,заможною, дружною, сповідувала лютеранство, була носієм християнських цінностей,але виявляла піклування щодо представників православної віри, особливо під час неврожайних років, що випадало часто, оскільки наш край відноситься до зони ризикованого ведення сільського господарства. Юліус збудував млин з електродвигуном, виробляв муку, яка у 1905 році в Брюсселі отримала золоту медаль. Карл і Йоганн навчались в університеті святого Володимира були високоосвіченими поміщиками. Йоганн перебував на державній службі, по закінченні університету та опанувавши юриспруденцію,, був гласним, займав посади голови міської управи, заступника голови та мирового судді. Він був дійсним членом «Товариства дослідників Волині». Діяльність цієї громадської організації проводила велику роботу по вивченню природи та історії нашого краю, наближала створення громадянського суспільства, до якого ми прагнемо наразі, як основи правової держави. За його сприяння було відкрито у Березівці Реальне ІІ класне училище (наразі в цьому приміщенні функціонує Березівська ЗОШ І-ІІІ ступенів), а також школу в селі Черемошне, яка функціонувала до 1992 року, поки не збудовано було сучасне приміщення школи. Після виходу на пенсію створив велике господарство з вирощування лікарських трав – попередника заводу «Ліктрави»
Загально відомо, що батьки та родина – потужні чинники формування особистості. Саме родина відіграла велику роль у формуванні яскравої особистості Кароліни Юліанівни, носія високих моральних цінностей, які щедро передала Святославу Ріхтеру.
Історичне минуле міста матеріали його історії мають бути представлені широкому колу громадян України в Музеї міста Житомира. Спорудження такого Музею було б не лише даниною пам’яті Григорія Павловича Мокрицького, але й духовним центром для молоді..
Хто ми? Звідки? І куди крокуєм?
Одвічні філософські запитання.
Наразі разом поміркуєм.
Пізнаємо себе – вдоволимо бажання.
Сармати, скіфи, кіммерійці і Литва,
Поляки, готи, угри і Москва –
Таки додали якостей народу, –
Щоб у віках не було переводу.
Між небом і землею на усі віки
Найвища цінність звісно це людина:
Її діяльність, болі і думки,
Сенс існування, наслідки, причина.
Дослідник до уваги бере все:
Події, значення їх, факти, дати,
Архівні дані, – дослідити над усе, –
Величну постать читачу подати.
По суті кожен з нас – окремий світ,
У просторі і часі – на своїй орбіті,-
Будуємо, руйнуємо, здіймаємось в політ,
Оцінюємо все, слід залишаємо у світі.
Не кожен здатен у святій любові
До краю рідного сягнути Евересту, –
Лиш ті, із золотими крапельками крові,
Працюють плідно, без волань, протесту
Сприймають за свій ратний труд
І дифірамби, і важкі удари Долі,
Шляхетно – гордовито стяг несуть –
Краю знавець, сенсу його і ролі.
Жив Житомиром, де зріс і народився.
Вивчив край сумлінно і старанно.
До сьомого поту невтомно трудився –
Історію міста прописав бездоганно.
З проханням звертались з усього світу:
Повернути забутих несправедливо.
З архівів, листів, із сухих навіть звітів –
Постаті яскраві поставали на диво.
Як біль, сприйми поезію посмертно,
Шануємо талант дослідника-митця.
Спадщина твоя воістину безсмертна.
І надгірка тому, прощань хвилина ця.
Валентина СИНЯВСЬКА
