Українці через безгрошів’я продовжують продавати свої органи за кордоном. Цього разу великий скандал на грунті «чорної трансплантології» за участю наших співвітчизників в якості донорів розгорівся в Болгарії.
Там органи українців пересаджували багатим громадянам Японії, Ізраїлю та Оману. Відзначимо, що це не перший скандал з тим, як українці стають донорами органів для заможних іноземців.
Strana.ua розповідає, як і чому це відбувається.
Продав нирку заради весілля і помер
Виявилося, що підпільна пересадка органів була поставлена на потік в лікарні Лозенец, також відомої як колишня державна лікарня, це одна з найбільших лікарень в Болгарії.
Як повідомив після розслідування міністр охорони здоров’я Болгарії Кацаров, за останні два роки там зробили лише зафіксованих півтора десятка операцій з пересадки нирки від живих донорів.
У всіх цих випадках в документах було вказано, що донорами нирок ставали молоді люди з України та Молдови, а одержувачами – громадяни Ізраїлю, Японії та Оману, які проходили під вигаданими іменами під виглядом їхніх родичів (що формально робило операції законними).
Підозри про порушення правил трансплантації в країні виникали вже давно. Однак вперше ця практика підтверджена урядом і може отримати сильний міжнародний резонанс.
МОЗ Болгарії уже звільнив директора лікарні Любомира Спасова, який керував медзакладом з 1998 року.
“Ціна становила 25 тисяч доларів за нирку і вище, але, як мінімум, платили ще стільки ж, бо інша частина йшла повз лікарняної каси. Тобто ті, хто мав отримати нирку, платили від 50 тисяч доларів за нирку. Сам донор отримував лише 5-15 тисяч доларів. Неясно, чи були в лікарні вигадані фальшиві імена одержувачів або це була масштабна схема – з фальшивими паспортами на кордоні. Відомі тільки імена донорів з України – Валентин, Артем, Руслан і інші. Деякі з них були в Європі на заробітках і вирішили ще так підзаробити “, – розповів болгарський журналіст Івайло Йолчев.
Дійсно, є випадки, коли українські заробітчани, які поїхали в ЄС, йдуть в донори, щоб заробити “зайву копійку”.
“Через пандемію з роботою туго, багато моїх знайомих шукають можливість, як ще заробити. І погоджуються продати нирку або навіть частину печінки. Так можна заробити близько 5 тисячі доларів, буває, більше. Але і проблем зі здоров’ям теж заробиш, це ще якщо живий залишишся”, – розповідає львів’янка Ольга Федів, яка за останні роки встигла попрацювати прибиральницею і доглядальницею в декількох країнах Євросоюзу.
Так, у Львівській області кілька років тому прогримів трагічний випадок, коли 20-річний хлопець продав нирку за кордоном, щоб влаштувати на батьківщині шикарне весілля. Через місяць він помер.
Перед весіллям хлопець розповів рідним, що нібито поїхав за кордон на заробітки. Він дійсно поїхав і привіз з поїздки $ 15 тисяч.
Через місяць після весілля українець помер. Тоді на тілі чоловіка знайшли шрам на місці вилученого органу. Кому і де він продав нирку, так і не з’ясували.
За словами Йолчева, українських донорів знаходили посередники, які брали свій відсоток. Також вони доставляли донорів для підпільної пересадки органів в лікарні сусідньої Туреччини.
За словами експертів, на ринку незаконної трансплантології крутяться сотні мільйонів доларів.
Нирки від українців багатим іноземцям пересаджували також в Казахстані. Два роки тому в місті Шимкент затримали головного лікаря міської лікарні №1 Абилая Донбая, якого звинуватили в проведенні незаконних операцій з трансплантації людських органів.
За даними слідства, з 2017 року в Казахстані діяла злочинна група, яка в якості донорів приваблювала узбеків, киргизів і українців. Реципієнтами виступали забезпечені іноземці, в основному з Ізраїлю.
А в листопаді минулого року в турецькому Стамбулі заарештували більше десятка осіб, серед них кількох українців, які мали намір продати свої органи, а це незаконно.
Заробітчанство закінчилося стресом і відчаєм
Не від доброго життя їдуть на чужину українці. Переважно в ролі обслуговуючого персоналу заробляють копійку на життя. На жаль, на батьківщині зарплати, якщо врахувати високі комунальні тарифи, ціни на продукти, — дуже маленькі. Тож наші співвітчизники з вищими освітами доглядають за літніми людьми в Італії, працюють в ролі обслуги у Польщі, Іспанії… Тим часом в Україні скоро нікому буде працювати. У Рівному, скажімо, вже нині дефіцит працівників робітничих професій.
Заробітки на чужині не завжди дають позитивний ефект: від довгих розлук розпадаються сім’ї, діти місяцями не бачать батьків, що не може позитивно впливати на дитячу психіку та виховання. Тож багато хто з людей, як пишуть у листах до редакції, великі надії покладають на нову владу, сподіваються, що вона подбає про кращі умови життя громадян України, щоб вони не залишали рідної землі.
Ці дві розповіді про українок, які поїхали на заробітки до Італії та Ізраїлю, намагалися влаштувати свою долю, але…
Приставив «зірочці» рушницю
Тамара Іванівна З. нещодавно приїхала до себе у Рівне з Італії, щоб, як каже, полікувати серце. Адже досить багато довелося пережити за кілька останніх років.
Свого часу вона працювала керівником однієї з державних установ. Залишилася без роботи. Тому поїхала шукати її в Італії. Маючи дві вищі освіти, жінка доглядала літніх людей. Там познайомилася з італійцем, поліцейським на пенсії. Хотілося жіночого щастя, тому вийшла за нього заміж. Діти у Тамари Іванівни дорослі, у них свої сім’ї — тож хотілося й собі пожити у парі.
– Спочатку все було добре. Він називав мене зірочкою, – розповідає Тамара Іванівна. – Але згодом я зрозуміла, що у нього щось не те з психікою: він часто дратувався без причин. А якось приставив мені до грудей рушницю і хотів застрелити. У нього як у колишнього поліцейського була зброя у сейфі. Я ледве вирвалася і втекла з дому. Прийшла до поліції, розповіла, відреагували. У нього вилучили зброю, а мені допомогли забрати свої речі — переважно одяг. Про те, щоб забрати свої золоті прикраси, які колись купила ще в Україні, я навіть не думала, бо не хотіла викликати у мого італійського чоловіка гнів і переслідування. Тепер я живу у бабусі, яку доглядаю, і розпочала процес розлучення. Україну, як приїхала, не впізнала. Люди, з якими спілкувалася, ніби у вакуумі: не знають, що далі буде, хоча сподіваються, що все-таки стане краще. Апатію і депресію у багатьох викликає невизначеність. Дуже хочеться, аби в Україні все стабілізувалось, а головне — закінчився воєнний конфлікт, щоб не гинули люди.
Викинули з хати…
Рівнянка Ольга Миколаївна К. поїхала в Ізраїль на заробітки одинадцять років тому — хотіла заробити сину на квартиру. Бралася за будь-яку роботу: доглядала літніх людей, прибирала квартири… І це при тому, що має вищу освіту – вчитель.
– Під час прибирання квартири познайомилась з її власником — вдівцем, вихідцем з України, — розповідає Ольга Миколаївна. — Спілкувалися, а згодом він запропонував побратися і жити разом. Я погодилася, бо самотність уже надокучила. Переїхала до нього. Господарювала по дому, доглядала за ним. Нам було добре разом. Але нещодавно чоловік потрапив у лікарню, я його відвідувала щодня, доглядала, підбадьорювала, як могла. Але якось до мене прийшли його діти і сказали, щоб я вибиралася і їхала додому, бо я тут ніхто. Мені було боляче таке почути після стількох років подружнього життя. Але що було робити? Зібралася і поїхала у Рівне. Вдома, у моїй трикімнатній квартирі, живе син із сім’єю. Він не сподівався на такий поворот, бо розраховував, що тепер квартира буде у його розпорядженні. Я почуваюся і тут зайвою. Але грошей на квартиру сину я так і не заробила, бо чоловік не дозволив мені працювати: мовляв, грошей на життя вистачить для обох… А ось як вийшло. Щоправда, він видужав, телефонував мені і просив повернутися. Але я не хочу на схилі літ опинитися під парканом. Коли виходила заміж, не виношувала жодних корисливих намірів. Але, виявляється, що за ізраїльськими законами я не можу претендувати ні на що з майна, якщо не згадана в заповіті. Для себе я зробила висновок: добре там, де нас немає.
Нині Ольга Миколаївна намагається за допомогою фахівців подолати депресію, лікується від високого тиску в лікарні.
х х х х х х х х х
Ось так українці виїжджають світ за очі на заробітки та ще й торгують органами свого тіла, замість того, щоб навести лад в Україні і привести до влади порядних людей, які б змінили ситуацію на краще.
Слава Україні? Чи єврею-узурпатору слава? Чи героям слава? Тільки де вони? З часів Богдана Хмельницького їх щось не видно…
Підготував Іван МАРЧУК
