З кожним днем з різних регіонів України надходить все більше інформації про проблеми, які виникають внаслідок проведеної силоміць “реформи децентралізації”. Ось як оцінює ситуацію на місцях Асоціація міст України (АМУ), яка з 2015 року була “соловйом” цієї “реформи”, проведеної за “кращими європейськими зразками”.
Асоціація міст України (АМУ) об’єднує 929 ОТГ, у яких мешкає понад 85% населення країни. Вона стала одним з “солов’їв” децентралізації, перебуваючи одночасно у статусі суб’єкта і об’єкта реформи.
Так склалося, що перезавантаження системи державного управління проходило з коліс і синхронно з місцевими виборами. Об’єднувалися громади, нарізалися райони, уточнювалися повноваження і коригувалися фінанси. Тепер наслідки глобальних паралельних процесів відчувають на собі українці, які отримують нижчої якості соціальні послуги на тлі погано організованого процесу передачі майна та повноважень від старих районів новим, а від тих – новоствореним об’єднаним територіальним громадам. Децентралізація, що на самому старті, у 2015 році, опинилася «без голови», сьогодні очікувано зіштовхнулася з невідповідністю секторальних реформ у соціальній сфері, медицині, освіті.
Навколо цих та багатьох інших питань ми й вели розмову з лобістом за покликанням і виконавчим директором Асоціації міст України за статусом Олександром Слобожаном. Надається скорочено.
– Олександре Володимировичу, червоною ниткою через ваш недавній тур регіонами пройшов меседж про необхідність «згуртувати місцеве самоврядування». Згуртувати для чого, коли не секрет? Яка, взагалі, сьогодні середня поствиборна температура по палаті?
– Що стосується ситуації на місцях, то тут кілька моментів. По-перше, після закінчення другого етапу бюджетної децентралізації та першого етапу адміністративно-територіальної реформи сталося розбалансування всередині місцевого самоврядування: між рівнями, групами й органами. Всі зміни збіглися з місцевими виборами, які відбулися на основі глибокої партизації. У ради прийшло багато нових людей, які чули про одну систему, а коли отримали мандати – опинилися зовсім в іншій.
По-друге, довгі роки поширювався міф, що в результаті децентралізації на місцях з’являється багато повноважень. Першими, хто поліг його жертвою, стали депутати районних рад. «А ми що, не приймаємо рішень по землі? І на будівництво не впливаємо? Тендерів теж не замовляємо? Ого! А навіщо ж ми сюди прийшли?»
По-третє, бюджет. Я підтвердив свою гіпотезу, що якщо цього року громади якось протягнуть на створеній за останні кілька років фінансовій подушці, то наступного в них не буде грошей на надання якісних послуг.
По-четверте, центральна влада діє за принципом Макіавеллі «розділяй і пануй». І якщо до малих і середніх громад застосовується принцип пряника, то більшим – надходять чіткі меседжі у вигляді рейдів силовиків, а також з’являються законопроєкти про заборону Асоціації міст України.
Місцевої влади сьогодні бояться, бо вона більш професійна. У цій ніші ще збереглася певна селекція, і вона ближча до людей. Тому багато голів громад були переобрані на другий-третій термін. Однак у центральної влади свої завдання, у місцевого самоврядування – свої. Згідно з п’ятою статтею Конституції України, народ здійснює владу через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. І наша позиція сьогодні – не про сепаратизм і феодалізацію, в яких нас постійно намагаються попрікнути, а про зміну розуміння філософії місцевого самоврядування. Згуртованість же нам потрібна саме для того, щоб знаходити баланс усередині, чітко позначати свою позицію зовні, тим самим утримувати здорову температуру – 36,6.
– Під час нашого проєкту «Місцеві вибори-2020. Країна по поличках» ми зробили досить багато відкриттів в обласних центрах, включно з системними корупційними, а часто – і кримінальними схемами правління мерів, чимало яких обралися на другий термін. Механізм контролю з боку держави і правоохоронної системи конче потрібен.
– Однак він, у кожному разі, не повинен полягати в тому, щоб у якомусь високому кабінеті в потрібний час діставали потрібну течку з шухляди столу.
Більшість кримінальних справ стосовно мерів відкривалися або перед цими місцевими виборами, або – увага! – ще перед минулими. Тобто кримінальні справи ще 2015 року попередня влада використовувала як інструмент тиску. Нинішня влада дотримується традицій. Однак я буду необ’єктивним, коли скажу, що такі політичні команди силовикам дає тільки Київ, – часто це замовлення місцевих політичних і бізнес-опонентів місцевим силовикам. До того ж, народні депутати, намагаючись вирішити власні, зокрема земельні питання, люблять задіяти силовий важіль і «кошмарити» місцеве самоврядування. І до виборів, і після. Однак повторюся: найчастіше ці справи потім розсипаються.
-Тому й розсипаються, що основні докази залишаються в течках. До нового потрібного моменту.
– Згоден із тим, що без реформи правоохоронних органів і судової системи проблеми не вирішити. Силові структури часто дублюють і підмінюють одна одну. Сьогодні немає нічого дивного в тому, що СБУ перевіряє комунальне підприємство в якому-небудь райцентрі, а не вирішує питання, пов’язані з національною безпекою. Їм місце в Закарпатті, де депутати Сюртовської ОТГ проспівали гімн Угорщини, а не в «Зеленбуді», де можна заробити, притиснувши мера.
– А межу, яка розділяє, де можна «кошмарити», а де – ні, можете визначити? Адже скільки проведено розслідувань і написано текстів (зокрема, й нашим виданням) про те, що відбувається в Києві, але Кличко – знову мер і голова Асоціації міст України, в якій ви – виконавчий директор. Наскільки вам комфортно чи некомфортно в такій ситуації?
– На всіх судових засіданнях стосовно мерів, де я особисто був присутній і давав характеристики, оцінюючи їхній внесок у розбудову громади, всі справи розсипалися. Тому слово «кошмарити» – в корені неправильне. Не забуваймо, що Кличко виграв суд проти програми «Гроші», захистивши свої честь та гідність.
– Насправді схеми освоєння бюджету скрізь дуже схожі. Пов’язані з мером чи його бізнес-оточенням фірми отримують підряди на міські роботи, не пускаючи на ринок чужих. Тут і закон не треба порушувати.
– Це як у відомому анекдоті: «А хай він тепер доведе, що в нього немає дочки». Для публічних осіб будь-яка кримінальна справа – серйозний удар по репутації. Але, зазначте, коли справа розсипається, правоохоронці не несуть жодної відповідальності. І це – прогалина в нашому законодавстві. І тут уже нерівні правила гри. Ніхто не каже, що не потрібен контроль. Правоохоронці для адекватного мера мають бути помічниками, здатними виявити «чорні діри» в його команді.
– Ось ви скрізь кажете, що багате місцеве самоврядування – це міф. Хоча, порівняно з 2014 роком, того ж 2019-го доходи місцевих бюджетів зросли в рази, як і бюджети розвитку.
– Чому я називаю міфом? Тому що брав участь у розробці бюджетної децентралізації. Перші три роки, 2014–2017-й, вона діяла, а потім почалися проблеми. Зазвичай усі експертні графіки публікують, лише виходячи з доходів. Тоді як будь-які фінанси – це сполучені посудини: якщо десь убуло, то десь прибуло. Чому ніхто не дивиться на ті цифри, які показують, скільки місцевому самоврядуванню, починаючи з 2016 року, передано додаткових, не забезпечених фінансовим ресурсом повноважень?
Свого часу Володимир Гройсман переконав Кабмін у необхідності бюджетної децентралізації з допомогою всього одного слайда. Ми взяли умовний обсяг основних фондів місцевого самоврядування (лікарні, дитсадки, школи, комунальні підприємства) й оцінили їх приблизно у 500 мільярдів гривень. При цьому обсяг бюджету розвитку всього місцевого самоврядування країни на той момент становив близько 9 мільярдів гривень.
Ми поділили одну цифру на другу й отримали 60 (!) років, необхідних на утримання цих фондів, з урахуванням того, що дороги не псуються, трубопроводи не рвуться, дахи в школах не протікають. Але ж це неможливо! Тому місцеві бюджети не можуть бути просто касами з виплати зарплати, до чого нас зараз знову намагаються повернути. Місцеві бюджети – це насамперед розвиток.
У результаті, було зроблено профіцитну історію, щоб у громад залишалися ресурси на розвиток. Звідси і збільшені в кілька разів бюджети розвитку, які ви зафіксували у своєму проєкті. Безумовно, не всі мери ефективно і прозоро витрачали кошти, але ті, котрі стали справжніми господарями, та ще й залучили громаду до використання цих коштів, – залишилися на другий-третій термін. Попри стопки відкритих кримінальних справ. Тому що люди бачили реальні зміни у своїх містах.
– Усе зламав ковід?
– Ковід добив. Усе почалося набагато раніше. Якщо образно, то до децентралізації я жив у гуртожитку, їздив тролейбусом і харчувався в МакДональдсі, а після – переїхав в однокімнатну квартиру, пересів у таксі і зміг заходити в ресторан. І тут мені кажуть: «О, ти їдеш у таксі, то провези ще сусіда!», «А, ти їси в ресторані? Тоді віддавай пів порції бабі Маші», «І, так, скинься ще на бензин…» Відтак, на нас повісили пільговий проїзд, школи і дитячі садки з технічним персоналом, ПТУ. Я вам передам табличку, на якій ви побачите фінал цього перманентного «відкушування» бюджетів місцевих рад. Баланс – від’ємний. У результаті, 2022 року бюджет буде з дефіцитом і без гарантій навіть на зарплати.
– І все-таки, наскільки сильно вдарила пандемія?
– Тоді як усі європейські держави почали фінансово підтримувати місцеве самоврядування, наша – всю відповідальність скинула вниз. Це вже було навіть не про «відкусити», а про «проковтнути». У місцевого самоврядування хотіли забрати 130 мільярдів гривень, але ми відбилися, втративши, зрештою, кілька десятків мільярдів. Однак товариші не відступали. Парламент раптом вирішив дати пільги бізнесу. Початкова ідея була дуже правильна: дати муніципальній владі право самостійно пройтися по КВЕДах і звільнити від податків тих, хто перебуває у критичній ситуації. Чому? Не тому, що мери такі добрі, а тому, що вони практики й розуміють: якщо цього ресторану зараз не підтримати, то він закриється і вже не підніметься. А це втрати бюджету в перспективі. Але потім, з ініціативи профільного комітету ВР, малі мережі закрили на карантин, а великі мережі продовжували працювати. Ось тоді був перший шок на місцях і повне нерозуміння позиції Центру.
Ми жорстко окреслили свою позицію, влада зробила крок назад, але клерки з комітету навмисне відтягнули підписання президентом нового законопроєкту, і великий бізнес таки отримав пільги. А ми втратили ресурси – всього на таких авантюрах у податкових надходженнях близько 65 мільярдів гривень бюджетів розвитку. Це без урахування того, що нам критично порізали програми Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР).
Ось чому, питається, на ДФРР залишили всього 4,5 мільярда гривень? Якщо у країні не було грошей, то звідки з’явилися 7,5 мільярда на депутатську субвенцію соціально-економічного розвитку? І тут уже ми будемо вчитися виявляти принциповість.
– Поясніть.
– Коли в громаду приїжджає депутат, якого вона обрала, і каже, що привіз їй 30 мільйонів гривень, – треба знайти в собі сміливість сказати депутатові «спасибі» і послати його подалі з цими грішми. Бо ці 30 він узяв із тих 500 мільйонів, які забрали в цієї ж громади податками, внаслідок чого недофінансовано медицину, освіту тощо. Депутат пограбував також ДФРР, де громади з проєктами чесно виграли конкурси, а тепер не можуть добудувати об’єкти. Їх вартість зростає з кожним місяцем, як і критика місцевої та центральної влади. Тому депутатський соцеконом треба ліквідувати якнайшвидше і працювати з прозорим інструментом ДФРР.
– Але найчастіше ці тридцять мільйонів – гарантія пролонгування депутатства. Ви вважаєте, що цю революційну новелу можна провести в чинному парламенті?
– Я думаю, що найближчими роками вона не пройде, але дорога починається з першого кроку. З приводу появи місцевих акцизів ми системно працювали з парламентом близько п’яти років. Можливо, сам собою законопроєкт не пройде, а ось у парі зі зростанням фінансування ДФРР та закріпленням гарантій його повної прозорості і багатоступінчастості, де кожен депутат бачитиме свій регіон, – цілком. Плюс збільшення відсотка ПДФО, який залишатиметься на місцях. І ми будемо лобіювати це питання, оскільки бюджети розвитку сьогодні РОЗВАЛЕНІ. Тільки так поступово можна рухатися до іншої моделі.
Ми маємо навчитися дякувати депутатові не за подачку, а за якісний законопроєкт в інтересах громад. Який дозволить місцевій владі зробити дорогу, зберегти будівлю тощо. І люди починають це розуміти. Зокрема й частина думаючих депутатів. Ось коли вони допоможуть провести в залі 80% ПДФО для громад, ось це буде заслуга перед громадами.
– 80% ПДФО? Не жирно?
– Ми запропонували абсолютно чесну схему. Все можна розписати й закріпити законом. Той-таки пільговий проїзд. Приймайте закон – є обов’язкові категорії пільговиків, решта – на розсуд місцевої влади, в якої на це є 3% ПДФО (податок з доходів фізичних осіб). Вона вирішить сама, возити їй пільговиків чи годувати дітей у школі, виходячи зі своїх можливостей та думки громад. Як це й відбувається на Заході.
Ви віддали п’ять ПТУ (профтехучилищ) обласному центру? Гаразд, хай у мене буде 2% ПДФО на ПТУ, і якщо я його нормально утримую й розвиваю, то мої 2% згодом коштуватимуть не 100 гривень, а всі 300. Бо люди випустяться, підуть працювати і формувати ринок праці.
Ви мені віддали непедагогічний персонал? Гаразд, я все оптимізую, тільки розпишіть мені під це ще 2% ПДФО. І знаєте, що я зроблю? Я підвищу їм зарплату, й до мене повернеться частина ПДФО. Так почнуть працювати чесні й прозорі економічні інструменти. Місцева економіка тягне всю державу. Бюджетна децентралізація врятувала цю країну під час війни.
– За що державі фінансувати свої статті?
– Хлопці, ви відібрали в місцевої влади пайову участь у будівництві, – забудовники тепер не платять місцевим радам. Але коли він будує, його робітники платять ПДФО, – то не треба нам цього повертати. Тобто я зараз калькулюю, як можуть розбиватися ці 80% ПДФО.
Тепер найсмачніше для Мінфіну. У місцевого самоврядування в Податковому кодексі, крім головних податків (ПДФО, єдиний податок, земля) є купа додаткових джерел. То забирайте за 10% ПДФО усі свої акцизи – на паливо, алкоголь і тютюн, а це 15 мільярдів гривень. Зате у громади прийде інвестор, бо це – робочі місця і, знову-таки, ПДФО. Ось у чому суть цих 80% ПДФО.
– А на що армію фінансувати?
– Виводьте з тіні цілі галузі, встановлюйте акцизи і фінансуйте все що завгодно. А вони, знаєте, що роблять? Подають законопроєкти, що цивільну оборону в громадах мають фінансувати місцеві ради. Обвинувачують нас у феодалізмі й сепаратизмі і тут-таки пропонують утримувати загони територіальної оборони, включно з харчуванням, формою та зброєю?! Ви серйозно?! Була така ідея і в РНБО, але завдяки здоровому глузду ми відбилися. Та вона є в парламенті. А ви – про армію…
Реформу так чи інакше треба закінчити на третьому, регіональному рівні, визначившись із інститутом префектів та передачею виконавчих комітетів обласним радам. Буквально останніми днями інформаційне поле наситили події, пов’язані з реформою.
Ми отримали Указ президента про створення Конгресу місцевих і регіональних влад, повернулися до проєкту змін до Конституції в частині децентралізації, дружно запрацювали над Муніципальним кодексом, а паралельно – послухали презентацію нового закону про місцеве самоврядування.
Я не характеризую якісну складову цих новел. Але кажу про відчуття, що реформу хочуть швидше закінчити на тлі демонстративного єднання центральної та місцевих влад. Сокиру війни реально зарито – чи нам продають картинку?
Що стосується нового/старого проєкту внесення змін до Конституції. Я уважно прочитав опубліковані документи. Однак мушу вас розчарувати: жодних протоколів ми не підписували.
Ось тут давайте чітко прояснимо. Перед президентом укотре розігрують ілюзію хорошої комунікації з місцевим самоврядуванням. Але її немає. Жодного нового тексту змін ми не бачили, втім – як і старого. Жодного протоколу ми також не підписували. Рішення такого рівня проходять виключно через правління Асоціації.
Насправді ця історія тягнеться вже рік, відколи був провалений перший законопроєкт президента. Тоді комісія теж не розглядала наших пропозицій. У результаті, правління АМУ в лютому 2020-го затвердило свою концепцію та текст змін до Конституції й подало офіційний лист президентові. Все це без відповіді вже рік лежить в ОПУ.
Із жовтня мляво обговорюються якісь концептуальні речі: підпорядкованість префекта, повноваження мера, статус громади, термін каденції, потрібні районні ради чи ні. І все. Поява ж якихось проєктів і фейкових протоколів – порушення ключового принципу обговорення з тими, кого безпосередньо стосується реформа. Тому АМУ, швидше за все, і цього разу буде змушена не підтримувати законопроєкт президента.
Насправді всі ці заяви про публічні консультації – банальне окозамилювання, яке практикує влада. У понеділок це ще раз стало очевидно, коли голова профільного підкомітету Гурін презентував проєкт закону про місцеве самоврядування. По суті, перекреслив результати шестимісячного його обговорення.
– Що не так з Гуріним?
– Півроку проходили публічні консультації щодо закону про місцеве самоврядування, а в п’ятницю, 26 лютого, пан Гурін презентує абсолютно новий текст закону, щоб сформувати резолюцію та в середу розглянути його на комітеті. Всі учасники, включаючи європейців, задалися простим запитанням: а навіщо взагалі були ці консультації? Тобто пів року люди говорили про умовного Данила, а потім нам вивели Микиту, який майже такий же. Але не зовсім.
Більше того, АМУ абсолютно переконана, що нині якихось глобальних змін, а тим більше нового закону про місцеве самоврядування приймати не треба. Тому що на тлі процесів, що відбуваються (формування нових районів і передачі майна громадам), ударити ще й по повноваженнях – це буде болючий шок. Не можна відразу впроваджувати нові маршрути, нових водіїв і нові правила. Це може призвести до колапсу.
Однак навіть якщо гіпотетично припустити можливість дотику законодавця до цього закону, то потрібно насамперед вирішити проблему делегованих повноважень і їх фінансування. Плюс привести у відповідність із видатковою частиною Бюджетного кодексу повноваження, які нині є в місцевого самоврядування. Тому що не може бути так, що мені законом запропоновано летіти в космос, а Бюджетний кодекс це забороняє. Виправте нестиковки, приведіть у відповідність із Бюджетним кодексом, який змінювався вже багато разів. Ну й, звичайно, визначтеся з повноваженнями районних рад відповідно до бюджетної децентралізації. От це глобальні речі.
Та законопроект Гуріна взагалі не дає відповідей на ці запитання. «Все це можна зробити пізніше», – пояснив свою тактичну позицію народний депутат. А поки що там є особливо важливі новели про годування бездомних (без зазначення джерел фінансування), ведення сайтів громад і величезний блок, присвячений містобудуванню. Ні, я за допомогу бездомним, але не за чужий рахунок. Розумієте? Ба більше, закон про місцеве самоврядування не зобов’язаний забезпечувати забаганки забудовників, що їх лобіюють деякі народні депутати.
– Що ви пропонуєте?
– Давайте швидко проведемо закон про місцеві державні адміністрації – державі потрібен кістяк управління, а в заключні положення чинного закону про місцеве самоврядування внесемо уточнення в контексті вже прийнятих змін (ОТГ і нові райони). І, можливо, урегулюємо перманентний конфлікт між мером і радою: якщо рада оголошує недовіру мерові, то вона сама має бути готова піти на перевибори. Як і мер, якщо він оголошує недовіру раді. Нехай громада розсудить.
– Якась кругова порука виходить.
– Навпаки, мова про систему стримувань і противаг. Проблема в тому, що в нас є ще імперативний мандат, і будь-яка партія може заблокувати прийняття радою будь-якого рішення. Можна просто блокувати роботу мера, не ходити на сесії тощо. Навіть більше, це має бути автоматичний механізм, а не історія, зав’язана на політичну волю парламенту. Щоб не повторювалися Луцьк, Чернівці й Миколаїв.
– Ваша версія загального нагляду в законі про місцеві державні адміністрації? У якому випадку ви його підтримуватимете?
– У вас червоною ниткою проходить запитання: як правильно захистити громадянина? От повірте мені, що всі ці шлярочки не спрацюють. Хоч би що придумали експерти і хоч би якими функціями наділили префектів, єдиним інструментом у будь-якій цивілізованій країні є суд. Тому що будь-який префект завжди може бути або корумпованим, або ангажованим політичною силою, яка перебуває при владі. Тому орган державної влади, як і будь-який громадянин, повинен захищати свої інтереси в суді. Зробіть особливі процедури в Кодексі адміністративного судочинства, за яким судяться суб’єкти власних повноважень.
Тобто конструкція запропонованих змін правильна, але недодумана в частині механізму використання Кодексу адміністративного судочинства й можливості оскаржувати дії самого префекта. Тому що не можна давати можливість префектові безпідставно зупинити рішення ради й блокувати діяльність якоїсь сфери без наслідків. Оскільки зарплати мають виплачувати, ліки купувати тощо. Префект повинен відповідати за свої дії, і водночас суд – мати скорочену процедуру реагування на позови префектів, як під час виборчого процесу.
Чому в результаті у Франції муніципалітет завжди приходить і радиться з префектом? Тому що йому дорожче воювати в суді, ніж проконсультуватися з префектом до ухвалення рішення. А ти можеш галочку тут поставити? А навіщо? А щоб ти через 5–10 років до суду не пішов.
– Створення Конгресу регіональних і місцевих влад, про що президент оголосив на засіданні Ради розвитку громад і територій у рамках Всеукраїнського форуму «Україна 30», – це все-таки протягнена вам рука дружби?
– Створенням Конгресу, за заявою міністра розвитку громад и територій Олексія Чернишова, президент вирішив вести діалог з усіма асоціаціями. А його оточення – розмити в загальному потоці найдужчий їхній голос. Багато хто нам закидає, мовляв, це вам за те, що ви не змогли об’єднатися з іншими асоціаціями. Але в кожному разі не можна об’єднати місцеве самоврядування згори.
Голова офісу Андрій Єрмак вимовив красиву фразу, що настав час зупинити вічний круговорот рад. Але якщо відкрити указ про створення Конгресу, внизу пункт: «Вважати таким, що втратив силу, указ про створення Ради розвитку громад і територій». А в тому указі вважати, що втратив силу указ Порошенка про створення Ради регіонального розвитку. І таке інше… Розумієте?
– Жодна нова назва не змінює суті.
– Більш того, згідно з Конституцією, Конгрес – це консультативно-дорадчий орган при президентові. І створення такого – саме по собі вже тиск на місцеве самоврядування. І європейці, попри поганий переклад, одразу дали владі відповідний сигнал. Положення про Конгрес ми ще не бачили, але достатньо і оголошеного складу президії: президент, прем’єр-міністр, голова ВРУ, голова ОПУ, заступник голови ОПУ, представник президента в парламенті й по два представники двох палат. Палати регіональних влад (від неї – голова ОДА й обласної ради) і палати громад (де обов’язково – голова РДА або районної ради й один мер). Де-факто на всю президію Конгресу – один мер.
– На цьому ж заході президент доручив почати розробляти Муніципальний кодекс. Ви, здається, теж працюєте над своєю версією.
– У тих, хто готує ініціативи президентові, явні проблеми з логікою. Навіщо тоді буквально через кілька днів презентують новий законопроєкт про місцеве самоврядування?
Понад те, як можна одночасно вносити зміни до Конституції й приймати Муніципальний кодекс? Потрібно або спочатку прийняти нову Конституцію й потім на її основі робити кодекс, або навпаки – в Конституції закріпити всі напрацювання кодексу. Що логічніше. Адже ті ж районні депутати обиралися під одну систему, й нечесно заганяти їх у нові умови, по суті, позбавляючи повноважень. Розробляйте й приймайте кодекс, потім вносьте зміни до Конституції й готуйте нову базу для наступного скликання. Це називається діяти стратегічно.
Інакше – накладення одних процесів на інші й новий провал у хаос. На тлі повної відсутності довіри місцевої влади до Центру.
– Із приводу хаосу та стратегії. Головною метою децентралізації заявлялися спроможні громади, здатні надавати доступні та якісні послуги людям. Але сталося так, що децентралізація якраз і вдарила по людях. Я кажу як про небажання Кабміну «приставити» голову реформі, так і про міністерства, які бачили процеси, але ігнорували їх. Ні міністр соціальної політики Марина Лазебна, ні її попередник Андрій Рева не взяли на себе відповідальності увійти в контекст реформи.
– Так, нині величезна загроза в тому, що секторальні реформи не збігаються з децентралізаційними процесами. Мінсоцполітики критично спізнюється зі своєю концепцією реформування соціального сектору. Все треба було робити раніше. Ми пропонували свої концепції, але їх ніхто не хотів, та й не хоче чути. Але куди в результаті йдуть незахищені люди? До мерів. Великі міста якщо мають гроші, то не мають повноважень надавати послуги. У малих – узагалі катастрофа. А як мало бути? Віцепрем’єр із повноваженнями як голова реформи, під чиїм керівництвом за участі міністрів слід було складати конструктор.
Зводити реформу на загальній карті й потім слідувати їй.
– Віце-прем’єр колись був, але голови однаково не було. Команда Зеленського взагалі його ліквідувала.
– На жаль. Криза кадрів у ситуації, що склалася, не штамп. Є відчуття, що наступний уряд повинен бути урядом муніципалів. Має бути селекція. Потрібно формувати лаву запасних. У містах, які, по суті, витягнули на собі країну, є й енергія, і люди.
– Тобто Асоціація має намір лобіювати присутність представників місцевого самоврядування на цій лаві?
– Це лише один із аспектів нашої діяльності. Ми дивимося ширше. Насправді закон про асоціації, який ми провели 2009 року, це закон про лобізм, яким можуть користуватися асоціації будь-яких сфер – медицини, освіти, бізнесу тощо. АМУ нині – об’єднаний голос місцевого самоврядування, який має намір впливати й формувати політику центральної влади. Точно так само самоорганізовуватися та починати реально впливати можуть медики, педагоги, соціальні працівники… У сильних демократіях саме так і відбувається.
zn.ua
