Ще до цього часу у селі Високе, що в Черняхівському районі пам’ятають діда Степана – Героя Радянського Союзу, хороброго ветерана – кавалериста. Бувало позбирає біля себе малечу і гайда розповідати як він рубав шаблею ненависних фашистів на право і на ліво, що тільки голови з пліч летіли, а хлопцям, ой як, цікаво…. Любили малюки діда. Поважали Степана Варфоломійовича у Високому всі жителі.
Савчук Степан Варфоломійович – командир шабельного ескадрону 27-го гвардійського Червонопрапорного кавалерійського полку 7-ї гвардійської Житомирської Червонопрапорної кавалерійської дивізії 1-го гвардійського кавалерійського корпусу 1-го Українського фронту, гвардії старший лейтенант.
Народився 13 серпня 1915 року в селі Глинівці Андрушівського району Житомирської області в селянській родині. Українець. Член КПРС з 1940 року. У 1929 році закінчив 5 класів сільської школи. Працював в місцевому буряко-радгоспі.
У листопаді 1936 року призваний до лав Червоної Армії. У 1939 році закінчив курси молодших лейтенантів. У боях Великої Вітчизняної війни – з квітня 1942 року. Воював на ЗахіднD0?му, Централь%0?ому та 1-му Українському фронтах. Був тричі поранений.
У перші роки війни командував зенітно-кулеметним ескадроном. У листопаді 1943 року, після звільнення Києва, кавалерійський корпус обходив Житомир з півночі. Запам’ятався командиру ескадрону бій біля хутора Світин. Тут фашисти організували сильний кулеметний вогонь. Ні праворуч, ні ліворуч обійти це місце було неможливо. Тоді командир полку наказав С.В. Савчуку знищити вогневі точки, відкрити шлях військам.
Вивчивши обстановку, Степан Варфоломійович вирішив вогнем одного взводу відвернути увагу гітлерівців, а сам з двома іншими вискочив на висотку. Позиція виявилася вдалою. Звідси вогнем восьми кулеметів він придушив вогневі точки ворога. Наші війська могли просуватися далі.
А ще був бій під Тетерівкою, де було знищено 3 бронетранспортера, 2 автомашини, багато солдатів і офіцерів ворога. У цьому бою гвардії старший лейтенант Савчук був важко поранений. У свій полк наш герой повернувся тільки в травні 1944 року. Тут він прийняв командування шабельним ескадроном.
В одному з боїв біля річки Сан в серпні 1944 року командир полку наказав старшому лейтенанту Степану Савчуку уплав подолати річку і атакувати гітлерівців. Це завдання було блискуче виконано. Відмінно впорався Савчук і з іншим бойовим завданням – в глибині оборони противника захопити населений пункт Дубецько, утримати його і перерізати шляхи відходу ворога. Кіннотники завдали противнику істотної шкоди, знищили до сотні гітлерівських солдатів і офіцерів, розгромили штаб частини і захопили штабну машину з документами.
У вересні 1944 року точилися бої за Карпати. Тут ескадрон повинен був таємно обійти опорні пункти противника в районі сіл Мисцово і Поляни, вийти в тили гітлерівським гарнізонам і з’єднатися з чехословацьким партизанським загоном. Командир вирішив з настанням темряви провести ескадрон по руслу бурхливої гірської річки.
Річка виявилася неширокою і неглибокою, але стрімкою. Йти було важко, місцями потоком збивало з ніг, але ескадрон наполегливо просувався вперед. За ніч пройшли по річці 12 кілометрів і до світанку вийшли до села Мисцово. Гарнізон гітлерівців, приголомшений раптовим нападом, не зміг надати організованого опору і був знищений.
З’єднавшись з чехословацькими партизанами і діючи разом з ними, ескадрон з тилу допоміг полку розгромити укріплені опорні пункти противника на гірських перевалах та успішно впоратися з бойовим завданням. У Карпатах старший лейтенант Савчук був вдруге важко поранений і евакуйований в госпіталь. Ледве зажили рани, як кавалерист повернувся в свій полк.
22 січня 1945 його ескадрон йшов в передовому загоні полку. При підході до населеного пункту Шейвізе почули запеклу перестрілку. Незабаром командир головної похідної застави доповів, що зустрів підготовлену оборону і прорвати її з ходу не зміг. Захоплений у полон німецький єфрейтор показав, що в Шейвізе обороняється не менше батальйону. Підрозділ противника мав артилерію і багато кулеметів.
Командир ескадрону зрозумів, що в лоб фашистський гарнізон не візьмеш. Тоді він наказав одному взводу наступати прямо і втягнути противника в бій. Інший взвод повинен був обійти Шейвізе справа і вдарити гітлерівцям в тил. При цьому виробляти якомога більше шуму, вести інтенсивний вогонь з усіх видів зброї.
Розосередитися, себе не показувати, щоб фашисти думали, що наступає велика військова частина. Сам же Савчук з одним взводом вирішив йти по заболоченій долині, звідки фашисти не ждали нападу, і, як тільки в бій втягнуться два взводи, нанести удар по противнику зліва.
Як і розраховував командир ескадрону, залучені в бій гітлерівці послабили увагу до свого правого флангу і кавалеристів помітили тільки тоді, коли ті розгорталися для атаки. Лавиною налетів Савчук зі своїми вершниками, зім’яв ворожу оборону, увірвався в населений пункт і в короткій, але запеклій сутичці клинками і вогнем автоматів знищив гарнізон, захопив дві гармати, більше двадцяти справних автомашин і мотоциклів, багато зброї і боєприпасів. Шлях для просування полку був вільний.
В кінці січня – початку лютого 1945 року запеклі бої розгорнулися при форсуванні річки Одер і на її лівому березі. І в цих боях старший лейтенант Савчук показав приклад мужності, безмежної хоробрості і відваги. Форсуючи під сильним артилерійсько-мінометним і кулеметним вогнем Одер, його ескадрон першим вийшов на ворожий берег і, пішов вперед авнгардом, вступив в бій з переважаючими силами гітлерівців. Спішені кавалеристи захопили плацдарм і закріпилися на ньому.
Удар за ударом обрушували фашисти на ескадрон Степана Варфоломійовича. Але не здригнулися радянські воїни. Нелегко було ескадрону. Росли втрати, кінчалися боєприпаси, був поранений командир. Давши себе нашвидку перев’язати, старший лейтенант знову кинувся в саму гущу бою, з’являвся там, де було найважче, словом і особистим прикладом надихав солдатів.
Ось бійці почули його гучний голос: піднявшись на повен зріст, він кинувся в атаку на противника. І ворог зломлений побіг назад. Шість контратак відбили відважні кавалеристи і утримали плацдарм, давши можливість іншим підрозділам полку форсувати Одер. Незважаючи на поранення, наш герой продовжував командувати ескадроном в подальших боях за розширення плацдарму.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року за безприкладну мужність, сміливість і відвагу, проявлені в багатьох боях, і, зокрема, при форсуванні Одера, захоплення і утримання плацдарму, вміле керівництво ескадроном в складній обстановці гвардії старшому лейтенанту Степану Варфоломійовичу Савчуку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 8926).
З 1946 року капітан С.В. Савчук в запасі. Працював директором млина та головою сільпо в селі Високе, з того часу Черняхівщина стала його другою малою Батьківщиною.
Неодноразово височани обирали його депутатом сільської ради. Все своє свідоме життя у Черняхівському районі ветеран Великої Вітчизняної війни проводив військово-патріотичну виховну роботу з радянською молоддю, займав активну принципову життєву та громадську позицію. Був почесним гостем на офіційних заходах та вшануваннях.
Помер справжній герой 21 серпня 1985 року. Похований в селі Глинівці на своїй малій Батьківщині. 
Нагороджений Степан Савчук орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки, медалями Радянського Союзу.
У селі Глинівці ім’ям Героя названа школа.
Підготував Юрій МАЛАШЕВИЧ
