7 липня Православна Церква вшановує Різдво Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана. Серед великого числа святих тільки Іван Хреститель удостоївся честі, щоб святкували його Різдво.
Він народився поблизу Єрусалима від бездітних батків. Його батько Захарія був іудейським священиком, а мати Єлисавета – дочкою рідної сестри святої Анни, матері Діви Марії. Вони були обоє праведні перед Богом і виконували всі заповіді та настанови Господні бездоганно, проте дожили до похилого віку, не мавши дітей. Народженню Іоана Хрестителя передували чудесні події, описані в Євангелії від Луки.
Одного разу, коли Захарія за звичаєм увійшов до храму покадити, а увесь народ стояв ззовні, йому з’явився Архангел Гавриїл. Захарія стривожився і острах напав на нього, проте Ангел сповістив йому про народження сина, якого він назве Іоаном, і який “буде великим у Господа”, не питиме ніякого п’янкого напою, і наповниться Духом Святим ще з утроби матері, і багато людей наверне до Господа. Коли ж Захарія засумнівався у словах Ангела, той відповів:
“Мене послано, щоб сповістити тобі цю Добру Новину. І ось замовкнеш ти, і говорити не зможеш аж до того дня, коли це станеться, за те, що не йняв віри моїм словам, які збудуться свого часу”.
Люди ж чекали Захарія і дивувались, чого він забарився у храмі. Коли ж він вийшов, то не зміг говорити до них, і тільки знаки подавав, і залишився німий. А після тих днів його дружина Єлисавета зачала сина і таїлась п’ять місяців, кажучи: “Так мені Господь учинив тими днями, коли зглянувся Він, щоб зняти наругу мою між людьми”.
Коли ж дитина народилася, зійшлася родина і сусіди восьмого дня, і хотіли назвати його ім’ям батька – Захарій. Але мати сказала, що його зватимуть Іоаном. І запитали у батька, як хотів би він назвати дитину, і взявши табличку, написав той: “Іоан ім’я йому”, і в ту ж мить повернулася до нього мова. І всі дивувалися, і острах огорнув усіх їхніх сусідів, і по всіх поселеннях юдейських рознеслася вістка про все це.
Цього дня бажано побути на Богослужінні в храмі і важко не працювати. Особливо ретельними в молитві були ті, хто не мали дітей. Цього дня дозволяється вживати рибу, навіть якщо свято припадає на середу або п’ятницю.
Різдво святого Івана Хрестителя збіглося зі святом Івана Купала, яке відзначалося у дохристиянські часи.
Ой на Івана, та й на Купала
Івана Купала – одне з найбільших стародавніх магічних слов’янських свят. Українці відзначають його в ніч з 6 на 7 липня. До Івана Купала на території України ставилися містично здавна, адже цей день завжди був пов’язаний з безліччю вірувань, прикмет, традицій, обрядів та навіть заборон.
Свято Купала або Купайла закінчує літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят, хоча з прийняттям християнства воно деякою мірою трансформувалося в церковне. Тепер 7 липня, або 24 червня за старим календарем, в результаті “християнського нашарування” воно почало називатися святом Івана Купала, відповідно язичницьке святкування з обрядами перенесли у ніч з 6 на 7 липня.
Відповідно до давніх традицій, Івана Купала – свято сонця, а найважливіша роль в містичних обрядах належить силі вогню. Наші предки вважали, що багаття – це сонце-ембріон в утробі матері. Відтак у Купальську ніч прийнято стрибати через вогнище. Спочатку через вогнище стрибали найстарші хлопці, потім – попарно, хлопець з дівчиною.
Існують прикмети, пов’язані з цим:
•якщо парубок найвище стрибнув – буде гарний урожай у його сім’ї;
•вскочить у полум’я – чекай біди;
•юнак з дівчиною вдало перестрибнуть багаття – вони неодмінно одружаться.
Коли забави стихають, люди запалюють свічки від вогнища на заготовлених заздалегідь кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою і таким чином вшанувати предків.
Вінки на воді
Ввечері 6 липня незаміжні дівчата ворожать на нареченого: вони плетуть вінки, кидають у воду, а хлопці їх згодом дістають. Чий вінок молодий парубок дістане – та дівчина змушена буде поцілуватися з ним і бути у парі весь вечір. Свято триває всю ніч, і найцікавіше те, що такі новоспечені молодята згодом і одружувалися.
Квітка папороті
У ті далекі часи всі охочі йшли в ліс шукати цвіт папороті, як правило, парами – і знаходили велике кохання. Вірили, що в цей час рослини володіють чарівною силою, лікувальними та цілющими властивостями. Наші предки вірилий у те, що в Купальську ніч на папороті розцвітала вогняна квітка щастя – кочедижник. Хто її зірве, той стане всемогутнім і нічого не боятиметься.
Старовинні обряди в ніч на Купала
У Купальську ніч по землі ходить і щастя, і темні сили, тому справжні господарі і господині не спали в цей час, щоб вберегти господарство. Ще за два дні до Купала дівчата обтикають хату лопухом, якого й боїться лиха сила.
Господар у стайні та на пасіці накидав полину, осикових гілок, клав гострим лезом догори сокиру у воротах та проводив риску крейдою. Господиня ставила ніж на порозі, а на вікнах залишала осикові гілки. Дівчата ж в цей день носили часник за поясом.
На свято Купала наші пращури вшановували Воду й Вогонь, які вважалися цілющими силами. Окрім багаття, на світанку дівчата поспішають до криниці набрати чарівної купальської води, аби напитися її, а ще краще – приготувати купіль.
Вдосвіта на Купала не сплять і бабусі, і дівчата, і навіть відьми! Усі йдуть до лісу збирати зілля, яке в цю ніч набуло виняткових властивостей. Молодь натомість збирає квіти для вінків. Найголовніше – барвінок, а також материнка, чебрець, нечуй-вітер, братки, мак, сокирки, любисток, м’яту та інші.
