Напередодні Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років Житомирська область, що входила до складу Радянської України Радянського Союзу, мала переконливі успіхи в розвитку всіх галузей народного господарства, економіки, соціальної сфери.
Утворена 22 вересня 1937 р., Житомирська область однією з перших зазнала ударів фашистської авіації.
22 червня 1941 р. розпочалася війна, що стала для нашого народу священною, Великою Вітчизняною. Житомир одним із перших міст країни в перший же день війни, на світанку, зазнав бомбардування гітлерівської авіації.
Вторгнення загарбників на територію країни нікого не залишило байдужим, викликало гнів і ненависть до гітлерівців. Тисячі патріотів, відчуваючи свою відповідальність за долю Вітчизни, за життя рідних і близьких, майбутнє своєї землі, піднялися на їх захист, узяли в руки зброю, пішли в партизани, стали підпільниками.
В перші ж дні війни на заводах, фабриках, в колгоспах, установах, організаціях, навчальних закладах Житомирщини проходили мітинги. Їх учасники висловлювали готовність зробити все можливе для перемоги над ненависним ворогом. Люди йшли до військкоматів з одним проханням – направити в армію, на фронт.
На початку липня 1941 р. німецько-фашистська армада вдерлася на територію області, 7 липня зайняла Бердичів, 8 липня – Зв’ягель, 9 липня – Житомир, а на кінець серпня – всю територію Житомирщини. Для мирного населення наступили чорні дні. Гітлерівці все більше скаженіли, грабували, руйнували міста і села, промислові підприємства, колгоспи, встановлювали суворий, страшний режим для місцевих жителів, за порушення чи невиконання якого карали, розстрілювали, вішали.
Так, нацисти в ході проведення масових розстрілів знищили в м. Житомирі 45352 особи мирних радянських громадян, в Зв’ягелі – 39582 особи, в Бердичеві – 38536 осіб, в Коростені – 16788 осіб. Судово-медичні експерти розкриттям та оглядом останків загиблих тільки на Богунії (околиця м. Житомира) виявили 67160 трупів радянських військовополонених.
Але ворожому насиллю, терору, навіть арештам і смертній карі патріоти протиставляли високу духовну й моральну стійкість, витримку, чинили відчайдушний опір діям фашистських бандитів і місцевих головорізів.
Багато чоловіків, жінок, а з ними молодь, діти поповнювали лави партизанів, підпільників чи ставали у них зв’язківцями. А хто залишався вдома, саботували вихід на роботу, здачу продуктів, сплату податку, встановленого окупантами, всіляко шкодили діям ненависного ворога. Чесних, самовідданих синів і дочок Вітчизни, поборників праведного гніву й справедливої помсти ніщо не лякало й не зупиняло.
Так, оголошення Зв’ягельської міської управи від 27 квітня 1942 р. свідчило: «В м. Зв’ягелі (нині м. Новоград-Волинський – ред.) невідомими злочинцями були перерізані телефонні проводи, що рахується актом саботажу, за що було взято десять чоловік заложників, які розстріляні. При повторенні подібних випадків число заложників буде здвоєно. А тому населення міста повинно слідкувати та викривати злочинців».
Житомирський обком КП(б)У підібрав ряд людей з партійного і радянського активу і залишив їх в тилу ворога з завданням організації підпільної і партизанської боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. Було утворено 36 райкомів і міськкомів КП(б)У, 210 первинних підпільних організацій з кількістю членів 861 осіб, утворений обласний підпільний комітет у складі тт. Шелушкова, Тітенко і Гришана. Було організовано ряд партизанських загонів, забезпечено їх зброєю, взуттям і ін.
10 квітня 1943 р. на обласній партійній конференції був обраний партійний комітет. Його секретарями були обрані О.Д. Бородій і Г.І. Шелушков. Обидва вони були закатовані в гестапо в травні 1943 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 р. О.Д. Бородію та Г.І. Шелушкову були присвоєні звання Героїв Радянського Союзу посмертно.
За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками у період Великої Вітчизняної війни, звання Героя Радянського Союзу посмертно присвоєно також керівникам Малинського підпілля П.А. Тараскіну і Н.І. Сосніній, Потіївського – І.Ф. Бугайченку.
Підпільники активно діяли на території області, успішно налагодили зв’язки з партизанами, всіляко допомагаючи їм. Обласний підпільний комітет у процесі своєї діяльності здійснював керівництво діяльністю підпільних організацій в 21 районі, які нараховували 87 первинних організацій і груп з кількістю учасників 943 чоловіки.
Підпільна організація області підготувала й направила до партизанських загонів 2364 чоловіки, передала їм 1502 гвинтівки, 3243 гранати, 11 станкових кулеметів, 70 ручних кулеметів, 31 автомат, 56 пістолетів, 195210 патронів, 16 центнерів толу, 245 снарядів і ін.
Силами підпільних організацій пущено під укіс 34 ешелони з живою силою і технікою ворога, підірвано 18 мостів, знищено 19 автомашин. Зривались заходи німців по заготівлі сільськогосподарських продуктів, по набору робочої сили в Німеччину, знищувався телефонний і телеграфний зв’язок, громились кущі поліції, жандармерії, гарнізони німців…
Багато наших земляків-патріотів стали надійними помічниками у підпільників і партизанів: переховували й лікували поранених, вишукували і збирали зброю, діставали медикаменти, перев’язувальні матеріали, передавали цінну інформацію, всіляко перешкоджали діям окупантів.
Лікарі, які під час окупації гітлерівцями Житомирської області працювали в лікарнях, залишались вірними своєму народові і клятві Гіппократа, рятували життя не лише цивільному населенню, а і пораненим радянським офіцерам, солдатам, які потрапили в оточення чи в полон, партизанам, підпільникам, оберігали молодих людей від вивезення на каторжні роботи до Німеччини, від непосильної праці на окупантів.
Другим фронтом боротьби в тилу ворога був партизанський рух, який улітку 1942 р. став на Житомирщині масовим. На території області діяли партизанські з’єднання Сабурова, Малікова, Шитова, Наумова, Скубка, польський і чехословацький партизанські загони під командуванням Сатанівського і Яна Налєпки, багато місцевих партизанських загонів.
Земля горіла під ногами окупантів… на залізницях Сарни-Лунинець, Коростень-Сарни, Коростень-Житомир діяло більше 50 диверсійних груп із з’єднання Сабурова. Лише в квітні-червні 1943 р. вони пустили під укіс майже 100 ворожих ешелонів, висадили в повітря чотири залізничних мости, знищили 25 мостів на шосейних шляхах. Два загони з’єднання Малікова влітку цього ж року на 40 днів вивели з ладу залізничну дільницю Коростень-Житомир.
Житомирщину називали партизанським краєм. Адже тут, під час окупації гітлерівцями нашого краю, мужньо боролися з ворогом 25 партизанських з’єднань, 100 окремих партизанських загонів, 70 відсотків народних месників були вихідцями з міст і сіл області.
У партизанські загони добровільно вступали робітники, колгоспники, представники інтелігенції, комуністи, комсомольці, безпартійні, літні й молоді люди різних національностей. Поповнювалися загони також воїнами Червоної Армії, які внаслідок оточення чи розгрому частини опинилися в тилу ворога. Але основною силою в них було місцеве населення.
З усіх діючих підрозділів підпільний обком партії сформував партизанське з’єднання. Його очолив С.М. Маліков, який після загибелі Бородія і Шелушкова був одночасно першим секретарем підпільного обкому партії. Згодом з’єднання реорганізували в Житомирську партизанську дивізію імені Щорса, а її загони – в батальйони і полки. Чисельність новосформованого з’єднання у 1943 р. становила 6585 осіб, з них 303 – жінки, 912 членів і кандидатів у члени партії, 1610 комсомольців.
За період бойових дій партизани дивізії під командуванням С.М. Малікова знищили 18000 солдатів та офіцерів противника, 53 танки, 58 гармат, 786 автомобілів і тракторів, пустили під укіс 389 ешелонів.
Постійні активні дії народних месників викликали у гітлерівців нервовість, страх і втрату віри в свою перемогу. Навіть видані ними документи наскрізь сповнені переляком від діяльності радянських патріотів. «Зростаючий бич – бандити і подібна наволоч – стає з ходом весни все відчутнішим майже у всій місцевості, – визнає свій переполох, хоча і в грубій формі, німецьке командування в наказі від 6 червня 1942 р. – Поряд з виконанням розпоряджень про боротьбу з партизанами, даних раніше, наказую розстрілювати кожного чоловіка, зустрінутого у лісі, непрацюючого, запідозреного у співпраці з партизанами…».
Більше того, саме слово партизан вже викликало страх і лякало фашистів. 15 серпня 1942 р. начальник жандармерії м. Житомира видав гнівний наказ: «Рейхсфюрер СС не бажає більше, щоб вживалось слово «партизан». У наказах, звітах тощо надалі вживати слово «банда», «бандитська група» чи «група розбійників..».
В досить складних умовах розвивалися підпілля та партизанський рух в тих районах області, де свою активність проявляли прихильники ОУН. Діяльність їх підрозділів під час окупації та після визволення на Житомирщині спрямовувалася з трьох головних баз: поліської, що діяла за наказом прихильників уряду УНР, буковинської – ОУН-«М», Львівської – ОУН-«Б».
Головна мета ОУН-УПА – створення самостійної України – так і не була досягнута. Причини цього можна виділити дві. Перша – це те, що серед керівного складу ОУН постійно існували чвари, розбрат, відсутність консолідації, брак професійних і кваліфікованих політиків, орієнтація на Німеччину.
Друга полягає в тому, що більшість рядових бійців дійсно вірили, що вони вступали в загони УПА для боротьби з німцями. А фактично були використані для диверсій проти Радянської Армії та партизанів, місцевого населення.
Ставши на службу до Німеччини, всі три гілки ОУН відштовхнули від себе народні маси Східної України. А не маючи тут соціальної бази, ідея соборної України самим народним масам так і залишилась незрозумілою.
Тому жителі Житомирщини віддали перевагу вияву свого патріотизму участю в саботажі, підпіллі та партизанському русі.
В результаті успішного здійснення Житомирсько-Бердичівської операції радянські війська Червоної Армії під командуванням маршала Й.Сталіна 31 грудня 1943 р. визволили Житомир, 3 січня 1944 р. – Н.-Волинський, 5 січня – Бердичів. До середини січня територія області була повністю очищена від ворога.
Перемога над фашистською Німеччиною здобувалася спільними зусиллями, ціною життя радянських людей. Патріотичний заклик «Все – для фронту, все – для перемоги!» лунав і діяв у всіх містах і селах неосяжної країни. За перемогу йшли у бій фронтовики, народні месники, на неї без сну і відпочинку трудилися люди в тилу.
Понад 400 тисяч уродженців та жителів Житомирської області воювали з фашистськими окупантами на близьких і далеких фронтах, в партизанських загонах, у підпіллі. 89783 – нагороджені орденами й медалями. 183 герої Житомирської землі удостоєні звання Героя Радянського Союзу (генерал С.А. Козак – двічі), 85 з них загинули в роки Великої Вітчизняної війни. 27 житомирян стали повними кавалерами ордена Слави.
Більше 145 тисяч наших земляків не повернулось до своєї домівки, до рідної сім’ї. Одні – геройською смертю полягли на полі бою, лежать в землі чи то в рідній, чи в далекій чужій стороні. Інші – пропали безвісти. Кому пощастило, ті, у свій час, повернулись додому.
Після визволення Житомирщини фронтовики, партизани, підпільники разом з усім народом взялися за відбудову міст і сіл, народного господарства області в цілому. Вони плавили метал, добували вугілля, зводили житло, відбудовували заводи, фабрики, лікарні, школи, вирощували хліб… Лікували, вчили, виховували.. Часто – навіть незважаючи на рани, на каліцтво. Ратні подвиги примножувались трудовими. І за це їм має бути щира подяка від усіх поколінь мешканців української землі.
На жаль, всі політичні режими, що змінювалися в Україні протягом тридцятирічної «незалежності», роблять все можливе, щоб принизити роль Великої Перемоги у житті нашого народу. Продажні пропагандисти-ідеологи та «кишенькові» ЗМІ усіляко сприяють цьому. Але історичний час зітре саме них у «порошок» історії, а велич Великої Перемоги 9 Травня 1945 року у Великій Вітчизняній війні житиме вічно!
З Днем Великої Перемоги вас, дорогі земляки, згадайте своїх батьків та дідів, які звільнили світ від нацистсько-бандерівської «коричневої чуми»!
За публікацією Павла СКАВРОНСЬКОГО
Ще матеріали про Житомирщину у 1941-1945 роках читайте ТУТ
