Сексуальна експлуатація людини може мати різні форми: використання в порнобізнесі, примусова праця або примусове надання послуг, рабство, але завжди за цим криється один і той же злочин – торгівля людьми.
Від цього злочину найбільше страждають молоді жінки, неповнолітні дівчата. Сексуальна форма експлуатації зачіпає найінтимнішу сторону в житті людини й належить до найбільш цинічних злочинів, адже руйнує особисте життя людини, її майбутнє, сімейні стосунки. З іншого боку – злочинці отримують мільярди доларів саме від використання жінок та дівчат на глобальному ринку сексуальних послуг. Експерти зауважують, що з початком пандемії значно зріс ризик потрапити у тенета торгівців людьми, адже багато громадян втратили роботу, джерело прибутку й ладні погоджуватися на будь-які пропозиції роботодавців, зокрема й досить сумнівні.
Україна за своїм географічним й геополітичним розташуванням є країною походження, транзиту та призначення для чоловіків, жінок і дітей, яких вивозять за кордон із метою комерційної сексуальної експлуатації й примусової праці. Головними країнами призначення для вивезених з України дівчат є Росія, Туреччина, Чехія, Об’єднані Арабські Емірати, Польща, Італія, Ізраїль, Німеччина, Болгарія та Греція.
Примус до заняття проституцією – найпоширеніша форма сексуальної експлуатації. За статистикою, до надання сексуальних послуг найчастіше змушують молодих жінок у віці від 19 до 30 років (75% потерпілих), але зустрічаються випадки залучення до секс-бізнесу як жінок старшого віку (до 40-45 років), так і чоловіків та дітей. Працювати їм доводиться в клубах і барах. Удень ці заклади мають вигляд звичайних кафе або ресторанів, а ввечері вони перетворюються на розважальні заклади з борделями.
Нерідко жінок утримують як рабинь у приватних квартирах, звідки сутенери возять їх до клієнтів. Більшість невільниць перебувають під наглядом 24 години на добу й виходять на вулицю тільки вночі, для того щоб дістатися до місця роботи.
Стати жертвою сексуальної експлуатації може будь-яка жінка, яка потрапила в скрутне становище або бажає змінити своє життя на краще, шукаючи роботу. Звісно, є категорія жінок, які більш вразливі до того, щоб стати жертвою торгівлі людьми. Це неповнолітні дівчата, що проживають в неблагополучних сім’ях, випускниці інтернатних закладів, молоді жінки, що мають економічні й соціальні проблеми. Як показує досвід більшості з них, вирватися з рук злочинців дуже й дуже складно. Багатьох дівчат перепродували для надання сексуальних послуг по декілька разів, а ті, хто насмілилися висловити протест – безслідно зникали…
Історія 1.
Юля жила з мамою, батька не знає. Він розлучився з мамою, коли дівчинці було 4 місяці. Жили бідно. Мама тяжко працювала. Дівчина дорослішала, хотілося мати такі речі, які мали подруги. Тому дуже хотіла йти працювати. Мама намагалася відмовити, хотіла, щоб донька навчалася.
До батька Юлиної подруги дитинства, часто приїздив погостювати чоловік вірменської національності, Руслан. Знав про скрутне становище сім’ї дівчинки. Він і запропонував дівчині поїхати попрацювати в Москву, заробити гроші для придбання необхідних речей та допомогти мамі розрахуватися з боргами. Мама була проти поїздки Юлі до Москви. Але коли дівчина була у подруги, чоловік більш наполегливо вмовляв її поїхати на місяць до Росії. Запідозривши неладне, мама відправила Юлю до бабусі в сусідній район. Посадила Юлю особисто в автобус і повернулась додому. Вранці зателефонувала до бабусі й дізналась, що Юля не приїхала…
Виявилося, що Юля поїхала до Москви з Русланом, їй хотілось попрацювати та заробити власні гроші, допомогти виплатити мамі борги за квартиру та придбати нові речі для себе. Але коли приїхала до Москви, без документів, без грошей і дізналася, де буде працювати, то зрозуміла що накоїла. За відмову працювати в секс-бізнесі, Руслан жорстоко побив її і відвіз «на роботу». Дівчину виставили на вулиці, як товар. Працювати приходилось з 18 годин вечора й до 6 ранку. Гроші клієнти платили Руслану. Дівчина знаходилась під його постійним наглядом.
Що було б з нею далі, якби не мама, невідомо. А мама не знала, що робити, де шукати дівчину. Звернулась до правоохоронців, але ті лише пообіцяли розшукати дівчину. Пішла до подруги, але та також не знала де Юля. На прохання матері подруга знайшла телефон дядька Руслана в Москві. Мати дзвонила до Руслана, та ніхто не брав слухавку. Лише через декілька днів телефон взяла дружина Руслана і відповіла, що ніякої дівчини в них немає. Тоді мати звернулась на російську програму «Жди меня».
Фотографію дівчини двічі показували по телебаченню. Лише після цього Руслан купив квиток і відправив Юлю до Києва. В Києві її зустріли три молоді хлопці, відвезли на квартиру. Юля пробула там місяць, її навіть не випускали на вулицю. Лише приходили якісь чоловіки час від часу роздягали її догола, розглядали, прицінювались. Дівчина плакала, кричала, за що була покарана. Дівчина чула, що її намагались продати в Ізраїль. Але покупець відмовився, так як у неї не було ніяких документів, до того ж неповнолітня. Хотіли переправити до Греції, але побачивши дівчину по українському телебаченню в програмі «Ситуація», злочинці перевезли дівчину в Чернігівську область. Там продавали дівчину місцевим чоловікам.
Допоміг Юлі втекти місцевий хлопець. Відвіз її до сусіднього села. Юля змогла зателефонувати матері, розповісти де знаходиться. Хлопець відвів Юлю до міліції. Там і забрала її мама.
Юлія через надмірну довірливість потрапила в тенета справжнього злочинця, що жорстоко експлуатував неповнолітню дівчину, примушуючи надавати безкоштовно сексуальні послуги. З цієї історії відомо, що він був одруженим, можливо, мав дітей. Тобто вербувальники-агенти можуть виглядати як цілком звичайні люди, що не здатні когось скривдити. Та той факт, що Юлія по приїзду в Київ відразу потрапила в руки інших злочинців – торговців людьми, говорить про те, що Руслан входив до групи міжнародної мережі торговців людьми, які є в кожній країні.
Мережа агентів, що шукають нових жертв торгівлі, дуже розгалужена по всьому світу, бо попит на «живий товар» постійно зростає. Вони зосереджують свій пошук як в реальному житті, так і віртуальному, особливо часто в соціальних мережах, пропонуючи жінкам гарний і швидкий заробіток. Агенти-вербувальники часто заманюють жертв брехливими обіцянками, наприклад, українкам, що їдуть до Росії, часто пропонують роботу доглядальницями дітей, хатніми працівницями, пропонують сезонні роботи, запевняючи, що ні про яке надання сексуальних послуг не йдеться.
Вербувальники як і власники «живого товару» поводяться зі своїми жертвами вкрай агресивно – фізичні розправи, побої, зґвалтування, психологічне залякування, щоденне насильство, що повністю ламає їх моральний опір. Жінки часто змушені вступати в статевий зв’язок без будь-яких засобів захисту, під час хвороби чи нездужання. За результатами опитування жертв торгівлі людьми, що зазнали сексуальної експлуатації, 34 % повідомили, що працювали під час критичних днів, багатьох змушували приймати у великих дозах контрацептиви, щоб не завагітніти.
Інколи жертва зазнає відразу кількох форм трудової експлуатації – спочатку жінка потрапляє в рабство, працюючи абсолютно безкоштовно, але в будь-який час власник (покупець) людини може змінити своє рішення і примусити її до чого завгодно: надавати сексуальні послуги, використовувати в порнобізнесі, примушувати жебракувати тощо. Для злочинців – людина звичайний товар, річ, якою можна торгувати і за необхідності збутися…
Історія 2.
На час знайомства з вербувальницею Катя проживала в Харкові. В неї була складна життєва ситуація. Не витримавши жорстокого поводження чоловіка, вона розлучилась. Але він разом зі своїми батьками насильно відібрали в Катерини дитину. Щоб повернути дитину молодій жінці був потрібний адвокат. Оплатити його послуги грошей не було. Ось тут і з’явилась Неля, так звали жінку, яка запропонувала допомогу. Неля запропонувала Каті поїхати попрацювати до Туреччини, але в неї не було закордонного паспорта і оформлювати його вона відмовилась.
Неля тоді запропонували поїхати в Росію, там теж можна влаштуватись на роботу й отримувати не погану зарплату, на що Катя погодилась. Витрати по виїзду до місця роботи Неля взяла на себе. Їхали мікроавтобусом, групою 12 чоловік, це були жінки віком від 16 до 35 років. До місця роботи їх супроводжував кремезний чоловік на прізвище «Карась». По приїзді до Росії спочатку зупинились в м. Бєлгороді, але через деякий час їх перевезли до м. Орла. Розмістили всіх на одній квартирі, де не було ніяких меблів. Лише на підлозі лежали матраци. Через два дні Катю «Карась» відвіз за місто і влаштував її на роботу в розкішному приміському будинку.
Робота Катю влаштовувала, обіцяли зарплату 400 дол. США на місяць, безкоштовне харчування та проживання на території, в приміщенні для прислуги. Але зарплату господар жінці на руки не давав, віддавав її «Карасю», мовляв той виплатить пізніше повністю всі гроші разом. Виходити за територію маєтку нікому з прислуги не дозволялось. Це жінку не особливо турбувало, бо йти кудись не було нагоди. Так вона пропрацювала майже 3 роки. Коли зібралась звільнитись, щоб їхати додому, то господар звинуватив її в поганому ставленні до його ж дитини.
Він викликав «Карася», який забрав Катю і відвіз назад в м. Орел, на ту квартиру, де вона була раніше. «Карась» не віддав жінці зароблені гроші, а лише пояснив, що «райське» життя в неї закінчилось. Її примусили працювати в секс-індустрії. За відмову надавати сексуальні послуги жінка була жорстоко побита. Виходу не було, щоб вижити, вимушена була підкоритись. До клієнтів й назад жінку, як й інших дівчат, відвозили охоронці. Кому клієнти платили гроші жінка не знає. Працювати приходилось без вихідних. Одного дня охоронці жорстоко побили її просто за те, що немає попиту в клієнтів і мало заробляє грошей.
Напевне, Катя до України живою б не повернулась, якби не один із постійних її клієнтів. Одного разу, коли він забрав її для «розваги», то побачив, що вона вся в синяках, а пізніше з’ясувалося, що жінка ще й має зламані ребра. Чоловік назад охоронцям жінку не повернув, а заховав в своїй вантажівці та перевіз до України. Катя досі знаходиться в тяжкому психологічному стані: погано спить, її переслідує страх пережитого та біль за втраченим сином, якого вона дуже хоче повернути.
Катя, пройшовши складний шлях до свободи, все таки опинилася вдома. Однак дуже багато людей, що виїхали на заробітки до Росії й потрапили до рук торговців людьми, десятиліттями працюють даром на їх власників. Це справжнє рабство, з якого майже немає шансів на повернення, адже людей під охороною відвозять працювати у віддалену місцевість, позбавляють будь-якої можливості комунікації, через систематичне насилля ламають її психіку.
Як убезпечити себе й своїх рідних від злочинців, які щоденно в пошуку нових жертв торгівлі людьми? Якщо ви збираєтеся на роботу за кордон, наприклад до Росії, ви маєте дотримуватися певних правил безпеки.
Переконайтеся, що людина, яка пропонує вам роботу за кордоном, дійсно не злочинець. За інформацією МОМ, в Україні 17% постраждалих були продані в рабство своїми ж друзями, партнерами чи колегами. Так, вербувальниками в злочинній схемі часто виступають особи, які добре знайомі з жертвою, навіть спілкуються з її родиною. Критично аналізуйте будь-яку інформацію щодо працевлаштування, перевіряйте, шукайте, уточнюйте.
Працювати за кордоном, можна, але тільки легально, за трудовим договором. До речі, між Росією та Україною ще в 1993 році укладено Угоду про працевлаштування і соціальний захист громадян, відповідно до якої працівники можуть здійснювати трудову діяльність на території іноземної держави на підставі трудового договору (контракту), укладеного між працедавцем і працівником на визначений термін.
Якщо по приїзду на роботу, ви працюєте недобровільно, без дійсної трудової угоди або за іншими умовами, що не прописані в договорі: на тяжких, небезпечних для здоров’я чи принизливих роботах, при цьому праця буває ненормованою, вам виплачують лише частину заробітної плати або взагалі не виплачують, постійно обіцяючи сплатити пізніше – ви стали жертвою торгівлі людьми. Відсутність трудової угоди й будь-яких документів суттєво ускладнює ваше правове становище на території іноземної держави.
Якщо у вас відразу при перетині кордону вилучають документи, що посвідчують особу, особисті речі, обмежують свободу, погрожують фізичною розправою, негайно дійте. На цей момент ви повинні знати, куди можна звернутися у випадку, якщо ви потрапите у скрутну ситуацію. Це можуть бути телефони посольства чи консульства України в тій країні, в якій ви зібралися працювати, поліції (у кожній країні номер різний), громадських чи правозахисних організацій, що працюють у сфері протидії торгівлі людьми на території тієї країни, де ви збираєтеся працювати.
Якщо ви стали жертвою сексуальної чи трудової експлуатації, чи знаєте про випадки торгівлі людьми, застосування її будь-яких форм (використання в порнобізнесі, рабство, жебрацтво, сексуальний примус, продаж дітей, втягнення в злочинну діяльність та інші), негайно звертайтеся:
телефони Національної гарячої лінії з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів: 0-800-505-501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів в Україні), 527 (безкоштовно з мобільних телефонів в Україні), понеділок-п’ятниця – з 10:00 до 21:00, субота – з 10:00 до 18:00.
Більше інформації для мігрантів розміщено на сайті громадської організації «Жіночий інформаційно-консультативний центр» http://wicc.com.ua.
Отримати безкоштовну консультацію працівників громадської організації «Жіночий інформаційно-консультативний центр» щодо безпечного працевлаштування за кордоном можна за телефонами:
Тел. (0412) 400-732, (096) 456-55-56
Контакти російської громадської організації «Альтернатива», що визволяє жертв з рабства, розшукує безвісти зниклих трудових мігрантів:
+7 800 550-71-40, https://alternative.help.
Віталіна СЕВРУК
