
Щороку у вересні відзначаємо День пам’яті жертв фашизму. Так, дату називають традиційною, до неї звикли, і, мабуть, саме тому дехто із наших сучасників не завжди усвідомлює значимість і актуальність пам’яті про тих, хто загинув чи зазнавав тортур, поневірянь внаслідок злочинів, вчинених фашистськими режимами. В Україні, яка втратила у ході Другої світової війни більше 14 мільйонів своїх громадян, День пам’яті жертв фашизму є особливо символічним.
Звісно, це було колись, але це було тут, у нас. Адже саме у Житомирі, на окраїні міста, де й досі неподалік тролейбусної зупинки височіє башня-водокачка із червоної цегли, у 1941-1943 роках існував концтабір для військовополонених Stalag-358, де загинуло більше 60-ти тисяч людей, що потрапили у полон. Трохи далі, вже за межами Житомира, але поблизу приміського села Іванівка, про жертв нацистського режиму нагадують поховані у семи великих могилах близько десяти тисяч євреїв-житомирян. До речі, вшанування жертв Голокосту на Житомирщині в останні роки набуло цілеспрямованого процесу встановлення пам’ятних знаків на місцях страт громадян єврейської національності під час Другої світової війни. У минулому році відповідні пам’ятні знаки встановлені поблизу села Хажин Бердичівського району та поблизу села Симонів, яке входить нині до складу Барашівської ОТГ, що на Ємільчинщині.
Житомирські журналісти вже піднімали тему вшанування майже сотні громадян єврейської національності, які були розстріляні нацистами у жовтні 1941 року поблизу чи на околиці селища Миропіль Романівського району. Місце страти євреїв у Мирополі відоме, але наскільки воно впорядковане чи меморіалізоване, сказати поки що важко. У червні 2019-го року у селищі Іванополі, що на Чуднівщині, відкрито пам’ятний знак на місці розстрілу у травні 1942 року 800 євреїв і 60 ромів. Втім, якщо ми згадуємо про Голокост, як свідомо цілеспрямовану політику знищення євреїв, то і в самому Житомирі, поблизу якого зафіксовано страту у часи нацистської окупації 1941-1943 років найбільшої кількості євреїв на Житомирщині, також немає відповідних знаків чи табличок про місце розміщення у 1941 році єврейського гетто. Відомо лише, що це територія чималого кварталу житлової забудови, яка розпочинається у нинішньому скверику за Будинком правосуддя, охоплює будинки по вулиці Рильського і територію, яка обмежується вулицею Леха Качинського аж до обриву над річкою Кам’янкою. Але зауважимо, жодних позначок чи пам’ятних знаків на місцевості у Житомирі стосовно місця розташування єврейського гетто у 1941-му році так досі і не встановлено.
Члени та симпатики партії «Сила і честь» переконані у тому, що політика вшанування пам’яті жертв фашизму (нацизму) має стати одним із наріжних пунктів загальнонаціональної програми збереження історичної пам’яті.
Така програма поки що перебуває в Україні лише на етапі свого становлення, проте вона має бути створена у найкоротші терміни. Адже історична пам’ять є ідеологічним фундаментом для багатьох сторінок нашого майбутнього життя. І якраз із таких міркувань, питання про вшанування пам’яті жертв фашизму в Україні ще довго не втратить своєї значимості. Немає питань щодо того, чому цей день відзначають у вересні. Адже у вересні 1939 року у Європі розпочалася найбільша у світовій історії війна, яка аж через шість років, і також у вересні вже 1945 року, нарешті завершилася перемогою сил антигітлерівської коаліції, які здолали збройну потугу держав, що взяли на озброєння найдикішу і найжорстокішу у світі ідеологію. Ця ідеологія була найстрашнішою формою геноциду людей, оскільки робила цілі нації, великі етноси заздалегідь неповноцінними і винуватими вже від їх народження. Причому, лише тому і тільки за те, що у їх жилах тече начебто «інша» кров. Сьогодні від тих часів розгулу нацистської сваволі і масштабних кампаній зі знищення людей минуло майже вісім десятиліть. Також – масштабний відрізок часу, що вмістив кілька епох. Однак це аж ніяк не означає, що подібного в історії людства більше не може повторитися. На жаль, історія має таку здатність до повторення погано засвоєних, або ж недостатньо вивчених уроків. І сьогодні, вже у розпал ходи ХХI століття, про це варто пам’ятати.
У вересні, у жовтні… та й власне – завжди!
Віктор ПЕРШКО
На фото: територія єврейського гетто у Житомирі під час Другої світової війни.