Сучасне суспільство – це велика інформаційна павутина зі своїми законами, системою відносин та динамікою. Тільки ми адаптувались до цієї швидкості, об’єму, натиску, як не помітили, що опинились на порозі нової епохи, перед нами відкрився світ, який контролюватиме штучний інтелект. Що ж тоді залишиться людям?
Відповідь на це запитання я знайшов у книгах лідера у сфері менеджменту ізраїльського та американського письменника, бізнес-консультанта Іцхака Адізеса: «Людям залишиться серце. Серце – наступний етап у розвитку людства. Ні роботи, ні штучний інтелект не зможуть замінити серце. Що значить серце? Вміння відчувати…».
Невдовзі кожен матиме доступ до роботів та штучного інтелекту і тоді конкуренцію між людьми, професіоналами, лідерами складатимуть здавалося б прості навички «вміння відчувати, любити, співпереживати, (те що називається емпатією)» – тобто все, що входить до складу емоційного інтелекту, про який все частіше зараз говорять спеціалісти різних рівнів та галузей. Саме емоційний інтелект, його наявність у людини, його можливості, складові та рівень розвитку стануть базовою характеристикою успішного лідера і тим кодом до серця, яке і буде основним мірилом конкурентоспроможності на економічному ринку та у соціально-політичній сфері.
На мою думку, для лідерів місцевого рівня вміння керуватись «серцем» має найбільшого значення, ніж для лідерів загальнодержавного значення, по тій простій причині, що місцеві лідери – це переважно люди, які виросли, живуть серед своїх виборців або співробітників, мають можливість частіше і безпосередньо спілкуватися з тими, задля кого вони працюють, чиї проблеми вирішують, для кого створюють матеріальні чи духовні блага, рівень відповідальності більший, а разом з тим зростає потенціал для роботи у команді та саморозвитку.
Особисто для мене проблема лідерства, якщо брати у рамках місцевого масштабу, полягає у вмінні ефективно поєднувати професіональну компетентність та емоційно-інтелектуальні навички у процесі вирішення проблемних моментів чи стратегічних завдань. Якщо уявити все це у вигляді великого пазлу: професіональна компетентність особливо вузько спеціалізована – це елемент пазлу, частинка, яка являє собою можливість до швидкого аналізу (визначити проблему, проаналізувати наявні ресурси для її вирішення, або розробити стратегію для пошуку шляхів залучення ресурсів і врешті-решт покрокове вирішення проблеми).
Гарно розвинені емоційно-інтелектуальні навички – це з’єднувальна частинка пазлу, яка відповідає за поєднання елементів між собою, за їх відповідність один одному та надійність у поєднанні. У своїй роботі я опираюсь саме на такий підхід у вирішенні завдань.
Сучасний ефективний лідер – це той, хто проявляє любов. Любов у сфері бізнесу і політики для мене – це швидше прояв піклування, можливість опікуватись кимось, створювати щось і одночасно це плекати, бути миротворцем. Попри всі суперечки у просторах інтернету, ЗМІ та літературних виданнях на тему, що зараз немає компетентних лідерів, а всім керують харизматичні нарциси та марнославці, хочу сказати, що компетентних освічених людей достатньо.
Проте, дійсно, мало тих, хто на своєму лідерському місці у стосунках між людьми окрім раціонального підходу опирається на емоційне ставлення. Мало хто з лідерів піклується про свій колектив, команду, виборців. Мало хто з лідерів окрім наказів, делегувань повноважень, цікавиться іншими людьми: що вони відчувають, за що переживають, чим і як живуть. На мою думку, це велика помилка, оскільки лідер, як функціональна одиниця не існує без своєї команди, без людей, яких він веде за собою і якими опікується. Справжній лідер зростає і розвивається у колі однодумців. Серед таких самих, як він, вчиться брати на себе більшу відповідальність, ніж всі інші, вчиться чути і розуміти кожного, вчиться швидко реагувати і знаходити вихід там, де б, здавалося, його немає. Найголовніше, він є тим, хто може примирити найзапекліших ворогів, розуміє значимість кожної людини, яка знаходиться з ним поряд чи звертається про допомогу. Завдяки участі інших він розвивається сам і через власний ріст і розвиток він допомагає особистісно зростати іншим.
Я вважаю, що переді мною стоїть одне з найважчих завдань – об’єднати громаду у велику родину, спробувати стати для всіх тим лідером, про якого написав вище.
Легко територіально об’єднати громаду, важко у єдиній довірі об’єднати Всіх.
Олександр ЛОВИНЮК,
депутат Новогуйвинської селищної ради
